Репортаж слідами 5-го фестивалю губної гармоніки. 15 лютого, ЦДХ

Ні, я не сперечаюся, вміння отримувати гучний чистий звук з губної гармоніки, раз по раз невтомно, стабільно, один і той же, не помилитися, не промахнутися - ознака професіоналізму і навіть майстерності.
Упускати синкопи, як колун з плеча, що не зашибісь, не схибити - також безперечно трудомісткий процес, від якого втомлюється не тільки виконавець, але і публіка. Але в результаті приємне враження залишається від шоу, а не від музики.

Максим Некрасов - володар хроматичної губної гармоніки з міста Санкт-Петербурга - носить, якщо вірити програмі, титул "російського тутсі Тілеманс". Він вийшов на сцену з дуже хорошими, але зовсім не зіграними музикантами. Він дуже старався. Навіть обмовився, що репетирували. Але звучав піднесено і грубо. Голосом в пустелі, роздратованим, що його не чують.
Насамперед Максим показав, на що можна перетворити вальс Річарда Гальяно, якщо виконати його НЕ акордеоні. Потім інтерпретував Сколфілда і "Караван" Еллінгтона. Можливо, для спеціалізованих фестивалів хроматична губна гармошка - піднесене гурманство. В умовах суворої московської зими і незатишних крісел ЦДХ здавалося, що тебе залишили один на один з повною тарілкою каперсів, поставивши поруч лише рослинне масло і сіль. Я натякаю, що якщо їх не змушувати виконувати соло, то в складі більш складного страви вони ох як непогані ...
Втім, гітарист Іван Жук, басист Роман Гриднев і барабанщик Дмитро Севастьянов усередині урізноманітнили соліста, сповитих вузьким діапазоном свого інструменту.
Залишаючи сцену, Некрасов обнадіяв: "А зараз перед вами виступлять справжні музиканти".
І не збрехав.
Справедливості заради зазначу, що Максим Некрасов - талановитий і надія російсько джазової сцени. Але от не прозвучав.

За великим рахунком, акордеон - чи не гармонія. Але заради красного слівця організатори не пошкодували і ветеранів вітчизняного джазу. На сцену вийшло тріо Данілін-Кузнецов-Ростоцький.
Нешвидкі композиційні рішення класичного джазу в не менш класичному виконанні, де техніка понад емоції, викликали спочатку саркастичні вигуки в залі. Ситуація цілком вибачлива, якщо врахувати, що шоу в Центральному Будинку Художника зібралися одночасно шанувальники блюзу, джазу і Федора Чистякова - хедлайнера концерту.
Однак легкість викладу теми і прозорі варіативні ходи Fly Me to the Moon змінилися темою Генрі Манчіні, який відрекомендувався басистом Олексієм Ростоцким як "Дві чарочки на дорогу". П'єса - монолог, розібраний для зручності "на трьох". Натхненний натиск брехні ординарного американського лузера, який залишає насиджене місце заради нових надихаючих надій, обривається раптовими хвилями смутку. Без слів. Тільки бездоганна в чіткості гітара Олексія Кузнєцова, артистичний Ростоцький на басу і філігранна техніка Володимира Даніліна. Зрозуміло, що "двома чарочка" не обійшлося, і перед від'їздом був пропущений не один автобус. Навіть відв'язних фанів Чистякова торкнуло. З почуттям, що не так все просто, вони охоче приєднувалися до оплесків шанувальників джазу.
Манчіні змінила тема з оперети Легара, потім балада "I Fall In Love Too Easilly, за ними послідувало Посвята субвуферів Біллі Тейлора. Закінчили джазмени" Московським пасадобль ", написаним самим Ростоцким, за його визнанням, в мріях про чисті таксі і важливих таксистів. Відзначимо , що пасадобль пролунав в той момент, коли об'єднана аудиторія вчепилася оплесками в фалди ветеранських фраків.
Данілін багато років пропрацював піаністом в оркестрі Олега Лундстрема, і здобув славу неординарного і яскравого інтерпретатора. Але, пішовши з оркестру, повернувся до акордеону, легкість дихання якого викликає одночасно і захват і деяку острах: "Що-що ви сказали?" У тому місці, де дотепник-віртуоз вставляє фразу з призабутого, але дуже доречного анекдоту, Данілін цитує Собачий вальс. (Сміх в залі.)

Що гріха таїти, діатонічна губна гармоніка вміє більше, ніж хроматична. Можливо, вплинула зіграність колективу Станція світ: Володимир Кожекін - губна гармоніка, Іван Жук - гітара, Роман Гриднев - бас, космосміческое простір блюзу заповнило ЦДХ. На фантомний орбіту станції вийшли - видатний блюзовий музикант з Мурманська Євген Нємов і відомий московський барабанщик, лідер Пакава Ить - Гарік Багдагюлян.
Сам гармонійний бог велів відтягнутися Кожекін - художньому та технічному керівнику 5-го фестивалю, по слідах якого тупотів концерт "4 гармоніста". І він відтягувався блюзовими стандартами, починаючи з Бі Бі Кінга, логічно дозволяючи висловитися віртуозним гітарам Жука і Немова, особи яких проливали промені щастя в зал. А той вже пританцьовував силами кількох біснуватих, відганяє від сцени організаторами. Перед появою довгоочікуваного Чистякова Кожекін зліз з західних тим і проспівав свою пісню "Про жорстоке розкладі":
... хочеш, я вб'ю всіх сусідів,
і мене за це посадять? "
Теплий привіт Земфірі.
І залився солов'єм на своїй діатоніці, викликаючи почуття захоплення, властивого музичним інструментам, звук яких спочатку стикається з повітрям, а вже потім стає надбанням електропідсилювача.

Художника хоче образити не кожен, але підчепити мріють багато. Легендарного фронтмена групи Нуль зустрів вигук з гальорки "Доктор Чистяков!" і бурхливі тривалі оплески. "Доктор" почав сеанс з "Ей, ухнем!" разом з тими ж Кожекін, Жуком, Гриднєва і Багдагюляном.
Глибоке дихання великого баяна не те щоб внесло свіжий струмінь, але публіка полегшено перевела дух: Чистяков все-таки з'явився.
Після концерту я зайшов в гості до приятеля і сказав, де був. Приятель подивився на мене з подивом і запитав: "Але ж Чистяков останнім часом пішов в якусь Смуров?" Міф про те, що легендарний рок-баяніст пішов на пошуки бога і музика скінчилася, - стійкий, але міф. Чистяков світлий, радісний і запалює програмою "Баян, гармошка, блюз", яку останні кілька місяців катає по московським і пітерським клубам. Так, він не відгукується на заклики залу "дати індіанця", але зіграв і заспівав "Темну ніч", замовчуючи про кулі і про кружащейся смерті, він запалив "Зиму в Африці", потім відпустив зі сцени оркестр і запалював соло. Інструментали власного твору.

Баян під пальцями Федора - орган, чарівна скринька, жахлива пастка, інструмент, за допомогою якого він перетворює в хутра легкі своїх слухачів і прокачує крізь них свою музику, примушуючи дихати по-новому. Чистяков кривлявся і пританцьовував, відбиваючи такт своїми безглуздими зимовими черевиками.

А коли музиканти повернулися, він ніс неймовірно-веселу нісенітницю з дитячої пісеньки про Вові і Леве - один з яких майстер підлідного лову, іншого - майстер підводного клювання:
Манну кашу він всю об'їдає,
але на вудку не потрапляє.
Чистяков не збирає стадіони і не варто в вершинах чартів, але це проблема не творча. Час "Індіанця" пішло, Чистяков не хоче до нього повертатися. А нове треба розкручувати заново.

- Якщо ви будете аплодувати, - сказав Кожекін, коли Чистяков попрямував за куліси, - музиканти будуть джемували. І вони джемовали. Без Чистякова. З Братецкім і Соколовим, також губний гармоніст, і з підростаючої зміною.
- А Чистяков? - крикнули з залу.
- А він уже на поїзді додому їде, - відповів Кожекін.
Чистяков же сидів за лаштунками.
- Коли ви граєте, здається, що ви своїм баяном розмовляєте з ким-то. З ким? - запитав я Федора.
Він трохи насторожено подивився на мене.
- Ні з ким. Я просто граю.