1. «У Віденському університеті я проходила співбесіду по скайпу»
2. «На лекціях студенту дають загальний напрямок, а далі ти вчишся сам - йдеш в бібліотеку, виконуєш завдання»
3. «Єдине, за що там можуть відрахувати з університету, - за плагіат»

Героїня публікацій «ФАКТІВ», два роки тому надійшла в 17 європейських вузів одночасно, закінчила навчання в Швеції і Канаді, вийшла заміж і зараз живе у Ванкувері

Майже кожен другий українець, за даними опитування компанії Research & Branding Group, мріє переїхати жити за кордон. У охочих емігрувати різні цілі і плани, але всі вони об'єднані бажанням жити краще. Безперечно, краще життя приємніше і правильніше будувати на батьківщині. Але для тих, хто все ж таки зважився на цей складний крок, «ФАКТИ» публікують серію матеріалів про способи виїхати, знайти себе і впоратися з труднощами життя в чужій країні.

Два роки тому «ФАКТИ» розповідали про киянці Галині Палійчук , Якій вдалося вступити відразу в 17 європейських вузів. При цьому грошей на навчання за кордоном у дівчини не було. Надходила сама, без допомоги спеціальних агентств. Галина, випускниця Київського національного університету імені Тараса Шевченка, змогла виграти гранти на навчання в Європі.

Подаючи документи, дівчина вибрала десять вузів в Англії, три в Голландії і по одному в Швеції, Австрії, Угорщини та Франції. Надійшла в кожен, але в результаті вирішила вчитися в Швеції - в Лундському університеті.

З тих пір Галя багато встигла. Захистила магістерську роботу, очолила громадську організацію, стала делегатом на форумі ООН по бізнесу і прав людини і самостійно організувала для себе навчання по обміну в Канаді. У Ванкувері вийшла заміж. Про своє життя за кордоном дівчина розповіла «ФАКТАМ».

«У Віденському університеті я проходила співбесіду по скайпу»

Ще три роки тому Галя навіть не думала вчитися за кордоном. Закінчивши юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дівчина знайшла роботу за фахом і одночасно зайнялася громадською діяльністю: координувала освітні молодіжні проекти, організовувала зборів інтелектуальних клубів. Розробила коментарі до Кримінального кодексу в доступній для дітей формі. Потім знайомий порадив їй пройти короткострокові шеститижневі курси при університеті в Осло.

- Мені стало цікаво подивитися, як навчаються за кордоном, і я відправила заявку на програму «Права людини», - каже Галина Палійчук. - Вартістю цієї програми навіть не цікавилася - грошей у мене не було. Але я знала, що можна виграти грант. Зібрала документи: диплом про вищу освіту, грамоти та сертифікати, що підтверджують мою активну громадську діяльність, і сертифікат про закінчення курсів англійської мови на рівень вище середнього. Відправила документи в Осло і отримала стипендію на навчання на курсах.

Після шести тижнів навчання в Осло Галина зрозуміла, що хоче вчитися за кордоном, і вирішила вступати до університету на магістратуру.

- Якщо здобув вищу освіту в Україні, є шанс в європейській країні вступити на магістра, минаючи перші чотири роки навчання, - пояснює Галина. - Тут грають роль декілька чинників. Перше - ваша успішність в Україні. Друге - бал за програмами TOEFL або IELTS. При цьому найважливіше мотиваційний лист та успіхи в обраній спеціальності, що підкреслюють вашу цілеспрямованість. Якщо ці досягнення є, не обов'язково мати найвищий тестовий бал. Але якщо їх немає, високий бал - єдина надія. І це стосується абсолютно всіх європейських вузів. Країна не має особливого значення - пакет документів всюди вимагають один і той же.

Якщо знаєш англійську, вибирати університет нескладно. Я вибирала вузи зі списку ста найбільш престижних навчальних закладів світу. На сайтах цих вузів можна знайти абсолютно всю інформацію. Там чітко викладені вимоги, є форма, яку потрібно заповнити.

І хоча правила прийому у всіх європейських вузах схожі, є і відмінності. Потрібно бути готовим до того, що в деяких країнах вам доведеться заплатити гроші тільки за можливість подати заявку до престижного університету. Як правило, ціна не більше ста євро. Десь можуть знадобитися додаткові іспити. Наприклад, під час вступу до університету в Угорщині я здавала два іспити в Києво-Могилянській академії (ці вузи співпрацюють). Сказати, що іспит був складним, значить, нічого не сказати. Це 50 завдань за логікою, які потрібно вирішити за 50 хвилин. За хвилині на завдання.

Приїжджати на співбесіду до університетів не знадобилося. Але, наприклад, у Віденському університеті я проходила співбесіду по скайпу. Франція - це окрема історія. Там складно знайти університет з англомовною програмою - практично скрізь потрібні знання французької. Але я все-таки знайшла одну програму і поступила. А в Швеції відправити заявку прямо в університет неможливо. Для всіх іноземців процедура надходження однакова: заходиш на урядовий портал, регістріруешься, платиш 900 крон (на сьогодні це приблизно 2700 гривень) і подаєш заявки в цікавлять вас університети. Через цей портал згодом і отримуєш відповідь.

Відповідь виявилася позитивною. Галина Палійчук надійшла в усі 17 університетів. У Швеції теж виграла урядову стипендію Visby. І в результаті зупинилася саме на Лундському університеті.

«На лекціях студенту дають загальний напрямок, а далі ти вчишся сам - йдеш в бібліотеку, виконуєш завдання»

- Мені завжди хотілося вчитися в країні, де, по суті, народилася моя спеціальність - «Права людини», - пояснила своє рішення Галина. - Крім того, Шведський інститут, не тільки повністю оплачував мою навчання, але і платив стипендію - тисячу євро на місяць (прожитковий мінімум в Швеції). Студенти, з якими я спілкувалася по Інтернету, говорили, що цього цілком вистачає на нормальне проживання.

- Вистачило? - питаю у Галини вже зараз, через два роки після вступу.

- Так. До того ж я намагалася економити. Відразу вирішила, що жити буду в гуртожитку. Тим, хто отримав стипендію від уряду, місце гарантоване. Але все одно потрібно заздалегідь його забронювати. Це нескладно: університет надсилає покрокову інструкцію, ти реєструєшся на сайті і вибираєш п'ять гуртожитків, розставляючи їх в порядку пріоритетності. Мені дісталося гуртожиток, яке я вказала другим в списку. І не пошкодувала. Шведські гуртожитку не потрібно навіть порівнювати з нашими. Там у кожного студента своя кімната і свій туалет. У деяких гуртожитках у кожного є ще й персональний душ, але це задоволення коштує дорожче. У моєму випадку душ був на поверсі, і таким чином я економила тисячу крон в місяць. В середньому місяць в гуртожитку обходиться в 3200 крон (це приблизно 340 євро або 9400 гривень). Завдяки тому, що гуртожиток знаходився поруч з університетом, мені не потрібно було витрачати гроші на транспорт. Деякі студенти знімають квартири. Найчастіше - по три-чотири людини. Кожен з них віддає за оренду ті ж гроші, що й за кімнату в гуртожитку.

Якщо до приїзду до Швеції студент не вирішив питання з житлом, на вулиці він не залишиться. Його поселять в тимчасовому гуртожитку, більше схожому на хостел, де живуть по вісім чоловік в одній кімнаті.

- Проблем з мовою не виникало?

- Хіба що на самому початку. Більшість студентів приїхали з Бангладеш, Камбоджі, Франції, Португалії, Бразилії ... Все начебто знають англійську, але у кожного свій акцент.

Що стосується шведів, то вони до іноземців ставляться добре. Але в той же час близько до себе не підпускають. Щоб подружитися зі шведом, доведеться витратити чимало часу і не раз з ним випити (сміється). До речі, можна кави. У Швеції є поняття «Фіка» - це традиція робити перерву в роботі чи навчанні, щоб випити кави з друзями і поспілкуватися. Причому обов'язково це має бути живе спілкування - без соцмереж і телефонів.

- Навчання в Лунді виправдала твої очікування?

- Так. Тут підхід до навчання зовсім не такий, як в Україні. Студент багато займається самостійно. На лекціях тобі дають загальний напрямок, а далі ти вчишся сам - йдеш в бібліотеку, виконуєш завдання. Ще є групові завдання, які виконуються вчотирьох або вшістьох. Пізніше ми імітували судові процеси, на яких хтось виступав в ролі позивача, а хтось був відповідачем. Шведська система освіти відрізняється від української ще й тим, що у нас навчає по 13 предметів за семестр, а тут - один предмет, але детально і поглиблено. Я так не звикла, тому спочатку було нуднувато. Але в другому семестрі у нас з'явилася можливість вибирати предмети самостійно. Мене часто запитують, чи важко було вчитися. Справа не стільки в навчанні, скільки в тому, що ти опиняєшся в незнайомій країні, а це вже стрес. Були моменти невеликого розчарування і зневіри, але я навчилася справлятися з нудьгою.

* У Лундського університету, де Галина провчилася два роки, приїжджають абітурієнти з усього світу

«Єдине, за що там можуть відрахувати з університету, - за плагіат»

- Доводилося підлаштовуватися і під нову систему, - продовжує Галина Палійчук. - Я по натурі лідер, звикла координувати чиюсь роботу, керувати. В Україні завжди брала ініціативу в свої руки. У шведському університеті це не вітається. Тут ти повинен бути командним гравцем.

- Тим не менше проявити лідерські якості все ж вдалося. Читала, що ти очолила громадську організацію «Мережа майбутніх глобальних лідерів».

- Так, я координувала роботу стипендіатів, які розробляли проекти, щоб в подальшому наша організація отримала грант від Шведського інституту на їх реалізацію. Мене обрали головою такої мережі в університеті. Це був колосальний досвід. Ще мені вдалося потрапити в ООН. Перший раз виявилася там разом з іншими студентами під час триденного візиту в Женеву, який я організувала. Нам дозволили бути присутнім на засіданнях комітетів. Те, що я побачила, мене, зізнаюся, розчарувало. Все було не так, як я уявляла: хтось під час засідання розмовляв, хтось займався своїми справами ... Коли обговорювалося питання Росії і України, в залі взагалі залишалося не так багато делегатів.

Другий раз я приїхала на форум ООН по бізнесу і прав людини вже як незалежний делегат. Це було цікавіше. Я зрозуміла, що в ООН всі важливі питання вирішуються за лаштунками - у великому кафе, де делегати збираються в перервах.

- На другому році навчання ти несподівано виїхала в Канаду. Чому?

- Все почалося з літніх канікул, які я провела в Ванкувері, приїхавши в гості до свого хлопця. Там відвідала безліч бізнес-тренінгів (Ванкувер - місто бізнесу), і у мене з'явилася ідея написати магістерську по соціальному підприємництву. Повернувшись до Швеції, сказала, що хотіла б повчитися у Ванкувері з обміну, це допомогло б в написанні магістерської. Але виявилося, що обмін можливий тільки для шведських студентів. Тоді я як юрист знайшла лазівку - мережа науково-дослідних університетів U21, куди входив мій вуз в Швеції і обраного вузу в Канаді (Університет Британської Колумбії). І домоглася обміну.

Система навчання в Канаді мене здивувала: там до всього абсолютно практичний підхід. Студентам дають дуже мало теорії, тільки практику. Мені було комфортно - теорію я встигла дізнатися в Україні і в Швеції. Але у студентів, які навчалися в Ванкувері з нуля, теоретичні знання швидше поверхневі. Мені ж, навпаки, було дуже цікаво. Оскільки я приїхала з обміну, навчання в Канаді було безкоштовним. Більш того, за мною зберігалася стипендія від шведського уряду. Пощастило ще в тому, що я зупинилася у свого хлопця. Ванкувер - найдорожче місто в Канаді. Якби мені довелося знімати там квартиру, на це пішла б майже вся стипендія і на харчування практично нічого не залишилося.

- У Ванкувері ти навіть встигла вийти заміж ...

- Так, ми з моїм хлопцем вирішили одружитися. Він з Латвії. Жив в Ірландії, а зі мною познайомився на початку 2013 року на молодіжному форумі в Москві. З тих пір ми зустрічалися, хоч і жили в різних країнах. Тепер одружені. Подробиці того, скільки коштує весілля в Канаді і на чому можна заощадити, я описала в своєму блозі в Інтернеті.

- Магістерську захистила?

- Так, все пройшло добре. Хоча скажу вам чесно, не закінчити шведський університет неможливо. Там до студентів ставляться з розумінням. Ти можеш писати магістерську хоч десять років - немає ніяких обмежень. Якщо ти вчився на стипендію, тобі через два роки просто перестануть її платити. Але з університету, якщо не написав магістерську, що не відрахують. Напевно, єдине, за що тут можуть відрахувати, - за плагіат. Важливо, щоб студент все робив сам. Іспити можна здавати і вдома. Я одного разу здавала їх, перебуваючи в Україні. Відповіді на екзаменаційні питання неможливо списати з книжки - студент скрізь повинен висловити свою думку. Це для шведських викладачів найважливіше.

- Ти вже виїхала з Лунда?

- Так. Отримала диплом і зараз живу в Ванкувері. Оформляю документи, а паралельно шукаю роботу. Працювати хочу за фахом - у сфері бізнесу та захисту прав людини. Сподіваюся, незабаром і ця мета буде досягнута.

Інші матеріали спецпроекту «ФАКТІВ»
«Зарубіжжя» читайте тут

Читайте нас в Telegram-каналі , Facebook і Twitter