Ігор Борисович Скляр - біографія

відомий: актор , Народний артист

Країна: СРСР , Росія

Категорія: Кіно і театр

Знак зодіаку: Стрілець

Дата народження: 18 Грудня 1957р. (61 рік)

Біографія Додано: 12 Вересня 2013р.

Ігор Борисович Скляр - російський актор. У 1979-1980 працював у Томському ТЮГу, з 1983 актор Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького) Малого драматичного театру.

У кіно з 1973. Успіх Скляру принесла головна роль в музичній комедії «Ми з джазу» (1983). Знімався у фільмах: «Юнга Північного флоту» (1973), «Анна Павлова», «Дитячий сад» (обидва - 1983), «Імітатор» (1991), «Рік собаки» (1993, приз кінофестивалю «Кінотавр-94») та ін.

Ігор Скляр народився 18 грудня 1957 року в Курську в родині інженера. У дитинстві навчався в музичній школі і мріяв про кар'єру музиканта. Однак доля так розпорядилася розпорядитися інакше. У 1973 році він приїхав на канікули до Москви і був вражений її величчю. Особливо вразило уяву провінційного хлопчини метро. Протягом декількох годин разом з приятелями Ігор катався на електропоїзді і бродив по вестибюлям станцій. І Добродій. На одній зі станцій його раптово окликнула незнайома жінка. Резонно вважаючи, що дама цілком може бути міліціонером з дитячої кімнати міліції, хлопці кинулися навтьоки. Однак жінка, мабуть, була готова до такого повороту подій, кинулася навздогін і біля самого ескалатора все-таки зловила тікає Скляра. «Хлопчик, я не з міліції, - повідомила вона, відводячи Ігоря в сторонку. - Я асистент режисера з кіностудії імені Горького. Ти не хотів би зніматися в кіно? »

Сказане жінкою виглядало для підлітка настільки неправдоподібно, що в перші кілька хвилин Ігор Скляр здивовано дивився на жінку і мовчав, ніби глухонімий. Однак потім він прийшов до тями і, коли незнайомка повторила своє питання, відповів на нього ствердно: «Звичайно, хочу!» Так 15-річний Ігор Скляр потрапив на кіностудію імені Горького.

«Не дивлячись на те, що, на відміну від« Офіцерів », які стали лідером прокату (1-е місце),« Юнга (Північного флоту - В. К.) »знайшов скромний успіх у публіки, в долі провінційного хлопчини Ігоря Скляра фільм мав принципове значення. З цього моменту Ігор став мало не «зіркою Курська», і натовпи захоплених шанувальниць щодня чекали його біля входу в свій під'їзд. Правда, деякі однолітки Скляра з сусідніх будинків дивилися на цю справу вкрай ревниво і кілька разів намагалися нам'яти новоявленому акторові боки ».

У 1975 році «... за порадою приятелів він відправився до Ленінграда і з першого ж заходу вступив в Інститут театру, музики і кінематографії (брешіть-МиК), на курс Льва Додіна.

У 1979 році навчання було благополучно завершено, і Ігор Борисович разом зі своєю юною дружиною - однокурсницею Наталією Акімової - відправився працювати в Томська ТЮГ. Під час перебування там Скляру пощастило знову опинитися на знімальному майданчику. Почувши про його музичних талантах режисер Одеської кіностудії Микола Ковальський запросив Ігоря на головну роль - студента-хіміка, який став всупереч волі батьків артистом мюзик-холу - в телевізійну картину «Тільки в мюзик-холі». Фільм мав теплий прийом у публіки і, на думку більшості критиків, після нього перед молодим актором відкривалися чудові перспективи. Однак вийшло так, що з прекрасним майбутнім Скляру довелося почекати.

Відпрацювавши 9 місяців в Томському ТЮГу, молода акторська пара приїхала на батьківщину Ігоря Скляра - до Курська. І, як з'ясувалося, даремно: тут молодого актора забрали в армію. Причому сталося це за обставин вельми незвичайних. Виною всьому виявився батько Скляра - завзятий шахіст. Одного разу в числі його супротивників опинився воєнком міста, і Скляр-старший примудрився виграти у нього кілька партій підряд. Воєнкома це настільки сильно зачепило, що він пообіцяв помститися кривдникові. І відомстив, забравши його сина в армію. Виглядало ж це зовні просто. Вранці Ігорю прийшла додому повістка з проханням з'явитися до військкомату з метою оформлення якихось документів. Чи не запідозрив в цьому виклику ніякого підступу, Скляр-молодший відправився за вказаною адресою і додому тоді вже не повернувся. Його відправили служити спочатку в розвідшколу під Горьким, а потім перевели в кавалерійський полк під Москвою, де служили багато майбутні зірки вітчизняного кінематографа. Власне, саме завдяки їхнім старанням Скляру вдавалося і в армії займатися будь-якою справою - зніматися в кіно. Наприклад, в 1981 році він знявся ще в одному відомому телефільмі - «Бережіть жінок» режисерів Віктора Макарова і Олександра Полиннікова. Картина мала успіх у глядачів завдяки прекрасним пісням Юрія Антонова, які лунали в ній.

Зоряний час настав для Ігоря Скляра в 1984 році, коли на екрани країни вийшла музична комедія Карена Шахназарова «Ми з джазу», в якій акторові пощастило зіграти головну роль - керівника джаз-банда Костю Іванова. Зазначу, що потрапив Скляр на цю роль випадково. На неї вже був затверджений Дмитро Харатьян, і зйомки фільму з його участю ось-ось повинні були початися. Однак в один з днів Скляр зайшов в знімальну групу і ніс до носа зіткнувся з Шахназаровим. Той згадав його іскрометну роботу в картині «Тільки в мюзик-холі» і з ходу запропонував йому спробувати себе на роль Кості Іванова. Скляр вважав за краще погодитися.

Фільм «Ми з джазу» мав великий успіх у глядачів і в 1984 році справедливо був названий однією з кращих художніх картин року ».

«... до 1985 року Ігор Борисович Скляр став одним з найпопулярніших акторів радянського кіно. На його ім'я пачками надходили листи від захоплених шанувальниць, йому не давали проходу на вулиці, дошкуляли нескінченними дзвінками будинку. Ситуація ще більш загострилася після того, як Скляра угораздило вийти на естраду і виконати один з перших шлягерів Ігоря Ніколаєва «Комарово». Пам'ятайте: «На недельку, до другого, я поїду в Комарово ...» Після цього істерія навколо артиста багаторазово збільшилася ».

Рекомендований контент:

Кількість переглядів: 3859