FWD запустили рубрику «Міфи в модній індустрії», в якій спільно з інсайдерами fashion-світу ми спростовуємо або підтверджуємо міфи, що склалися про моду.

Героїня сьогоднішнього матеріалу - Марія Маслій, засновниця успішного українського взуттєвого бренду MARSALA . Марія стала другою героїнею інтерв'ю на тему міфів в освіті (нагадаємо, що першою спростовувала або підтверджувала міфи Ліна Сич). Ми поспілкувалися з Марією і дізналися, яким був її досвід навчання в Британії, з якими складнощами вона зіткнулася і які уроки винесла для себе.

Освіта за кордоном дуже дороге.

Звісно так. Воно дороге для нас - дорожче, ніж для європейців. Коли наважуєшся на надходження за кордоном, стикаєшся з першим правдивим стереотипом: це буде дуже дорого. Плюс варто враховувати не тільки плату за навчання, але і забезпечення життя там, а це виявляється навіть дорожче, ніж саме навчання. Проте є багато грантів, їх набагато більше, ніж нам здається, і їх реально отримати. П'ять років тому я поступила в Коледж мистецтв і дизайну імені Святого Мартіна в Лондоні, і в мене не вийшло знайти грант, але я шукала. Це досить поширена практика: спочатку вступити, потім шукати грант у приватних компаній, фондів і т.д. Проблема ще й у тому, що в креативної сфері їх менше, ніж в науково-технічній. Але в цей раз мені все-таки вдалося це зробити.

Як у тебе це вийшло?

Менеджер, яка тоді займалася мене в Коледжі Святого Мартіна, написала мені минулого літа, що є грант від компанії Hearst UK. Вони набирали курс в Кембриджський університет на магістратуру в напрямку модної індустрії. Для вступу потрібно було відправити мотиваційний лист та портфоліо. На все про все у мене було пару днів. І у мене навіть приблизного розуміння того, що з цього вийде, не було. Я зважилася, адже не звикла відмовлятися від можливостей, і сказала собі: «А раптом?» Я поступила на fashion-design, тому що у мене бренд взуття Marsala, я там дизайнер. (Сміється.)

Проте у мене є економічна освіта в сфері маркетингу та міжнародної економіки. Через два тижні я дізнаюся, що мені дають грант. В результаті мені потрібно було заплатити лише 20% від суми, решту оплачували вони (хоча все одно це була досить велика сума, близько 8 000 фунтів). Плюс потрібно було отримати візу, а для цього покласти ще кілька тисяч фунтів на банківський рахунок, і на все це у мене було катастрофічно мало часу. Також за два місяці мені потрібно було здати IELTS, знайти гроші, завірити документи і внести передоплату у розмірі 100%. Проте у хлопців, з якими я там познайомилася (мої сусіди, які навчалися в Кембриджському університеті), - у них у всіх були 100% -е гранти, що забезпечують проживання, плюс їм виплачували стипендію в розмірі 1000 фунтів.

Обирати вищий навчальний заклад потрібно по рейтингам.

Вони дуже відрізняються. Я не вибирала, у мене був offer на певну програму, яка давала грант, але, звичайно ж, я подивилася на рейтинг цього закладу. Ця програма була створена в партнерстві з Кінгстонською університетом в Лондоні, який входить до трійки кращих в Британії по арт-напрямків. Плюс вони все відрізняються по факультетах, а ще важливо, до якого куратору ти потрапиш - не факт, що в найпрестижнішому закладі тебе надихнуть його викладачі. Треба читати відгуки реальних студентів, задавати їм питання, щоб зрозуміти, наскільки їх досвід збігається з твоїм баченням навчання і чи підходить тобі таке. До того ж я думаю, що рейтинги - це щось маніпулятивний, в тому числі і частина піару, маркетингу та просування університету. І мене бентежить, що вони все відрізняються.

Вступити складніше через різницю в системі навчання.

Я думаю, складніше прийняти інші цінності, прийняти, що тебе будуть оцінювати за іншими критеріями. Адже там не так важливий результат, як процес, ми ж звикли, що все навпаки. Для мене перші півроку були дуже переломними, тому що все, що мені раніше здавалося важливим в навчанні, виявилося безглуздим, і перебудуватися було непросто.

Там тебе оцінюють на підставі двох або трьох твоїх робіт, а не за результатами іспитів, як у нас. І в цих роботах у тебе більше свободи, а в мотиваційному листі потрібно здивувати комісію, написати щось нестандартне, то, що буде тебе виділяти. Тобі потрібно поділитися своїми роздумами, амбіціями і при цьому бути чесним і цікавим.

В чому полягає складність?

У тому, що ти звик робити те, що від тебе чекають. Нашим людям складніше, тому що у нас присутній момент очікування і тобі потрібно йому відповідати, а там ти, навпаки, повинен дивувати і виділятися з загальної маси.

Зарубіжні університети не беруть з українськими дипломами.

Приймають. Адже є іспити, після яких вам видають міжнародний сертифікат, що діє в зарубіжних вузах. Звичайно, є спеціальності, на яких це неможливо. Тут було важливо портфоліо і реальний досвід в цій сфері.

Вступити неможливо через мовний бар'єр.

Потрібно вчити мову, без цього ніяк! Так, у нас в групі були хлопці, які не дуже добре говорили по-англійськи, але це ніяк не позначалося на їх творчих завданнях. Звичайно, невід'ємною частиною кожного семестру є есе, і тоді так, без мови не обійтися. Але за час перебування в країні, при бажанні, звичайно, ти вивчиш мову. До того ж там тебе ніхто не буде засуджувати. Тому краще говорити з помилками, ніж взагалі не говорити. Є один нюанс: якщо ти погано здав IELTS, то, навіть незважаючи на твоє ідеальне портфоліо, тобі призначають підготовчий курс.

Спланувати надходження від А до Я самостійно неможливо.

Я особисто планувала з менеджером. Але у мене є багато знайомих, які зробили це самостійно. Тут немає якихось підводних каменів. Все, що стосується інформації про отримання візи, - у відкритому доступі. Та ж ситуація з грантами: все описано в умовах. Думаю, цього не варто боятися.

Жити на стипендію вийде.

Якщо можливість її отримувати з'явиться, то вийде. Складно з проживанням та розвагами. Я не отримувала стипендію, але моїм сусідам-студентам, які отримували, на всі базові потреби вистачало з головою. Звичайно, стипендія стипендії ворожнечу, але, як правило, більшість студентів ще й працюють. 20 годин в тиждень їм дозволяють працювати. Це все реально, тому що європейська система освіти не передбачає постійного перебування в університеті, у тебе немає чітких дедлайнів, адже ти працюєш над довгостроковими проектами. На початку семестру ти дізнаєшся розклад, в якому всі завдання розподілені по тижнях, і ти можеш правильно розставити пріоритети.

Хоча особисто я там не працювала, адже мені доводилося займатися свій бізнес в Україні. Це був один з найскладніших періодів в моєму житті, але і найцікавіший.

Скільки тривало твоє навчання?

Півтора року.

Готуватися до вступу варто починати за рік.

По-хорошому так. У мене все вийшло за кілька місяців, однак це радше виняток - напевно, тому, що це був експериментальний проект від Hearst. Але як правило, гранти розподіляють восени і оголошуються всі конкурси на гранти за рік. Може, якісь за півроку.

Вчитися в зарубіжних вузах складніше, ніж в українських.

Я не можу сказати, що мені було складніше вчитися в українському вузі, ми просто робили купу непотрібних речей. Там зовсім інші цінності, там оцінюють процес і зусилля, які ти додаєш. Як твоє дослідження впливає на світогляд і розвиток. Якщо ти все зробив відразу - вважай, ти завалив курс. Виходить, що в твоєму навчанні немає сенсу, адже ти вже це знаєш. Потрібно розвиватися, працювати над собою і змінюватися за допомогою різних методологій.

Найбільш виграшними варіантами для навчання за кордоном в області моди є CENTRAL SAINT MARTINS, ANTWERP ROYAL ACADEMY OF FINE ARTS і ISTITUTO MARANGONI.

Я чула хороші відгуки про коротких курсах в Коледжі Святого Мартіна, але не можу давати категоричні судження, адже я не вчилася в інших закладах.

Вступити на фахівця виробництва неможливо без спеціальних навичок.

Думаю, що на бакалавра - так, а ось на магістратуру вийде.

Всі хочуть вчитися на дизайнерів.

У нас в країні ця професія більш зрозуміла з усіх в модній індустрії. Вона на слуху, швидко приносить славу, до того ж це перша спеціальність, від якої залежить все виробництво. У мене в процесі навчання був дуже цікавий курс, в рамках якого ми приміряли на себе різні ролі і таким чином обмінювалися досвідом. Дизайнер - професія затребувана, адже у неї безліч різноманітних відгалужень, наприклад індустрія постійно потребує дизайнера тканин.

Іноземному студенту важче отримати роботу в закордонній компанії навіть після отримання диплома в місцевому вузі.

Правда. Тому що в Великобританії це чітко передбачено законодавством. Щоб оформитися на роботу, іноземному студентові потрібно отримати візу, сплатити податки. Тому компанія дивиться на подібного працівника дуже прискіпливо і прийме його в свій колектив, тільки якщо він сильний професіонал. Саме з цієї причини спочатку беруть британців, потім європейців, а після вже всіх інших. Мої знайомі довго домагалися місця роботи, але думаю, що наші люди набагато більш працездатні і активні, ніж місцеві. Я вірю в наших людей.

Є можливість отримати стажування в престижній компанії.

У моєму випадку це було можливо. П'ять студентів з мого курсу домоглися internship в виданні Hearst на літній період. Раджу самому планувати стажування заздалегідь, краще за рік.

Можна отримати безкоштовні пропуски на інсайдерські вечірки і закулісся модних показів.

У нас такого не було. Але я думаю, що, якщо ти знаходишся в цьому суспільстві, ти можеш їх дістати самостійно.

Читайте також:

Міфи в модній індустрії: Освіта в модній індустрії за кордоном. Ліна Сич

Міфи в модній індустрії: fashion-редактор digital-видання Наталія Чуловская