Скандал в «Форбсі» ще раз продемонстрував, що незалежної ділової журналістики в Росії сьогодні немає і бути не може

Ілюстрація: Tim Teebken / Getty Images

Що спільного між недавнім відстороненням від посади головного редактора ВД «Коммерсант» Сергія Яковлєва та виходом свіжого номера російського «Форбса» без ключовий статті про бізнесі братів Магомедових? Ці події об'єднує одне: власники видань втрутилися в справи редакцій. Причому, судячи з наявної у нас інформації, не з власної волі, а на наполегливе прохання «зверху». Звідки саме - зі Старої площі, через кремлівської стіни? - точна адреса не має значення. Тому що це той випадок, коли «мій адреса не дім і не вулиця, моя адреса Радянський Союз».

Політика і бізнес пов'язані в будь-якій країні світу. У Росії перемогла «вертикалі» цей зв'язок означає, що в «конфлікти господарюючих суб'єктів» так чи інакше втягнуті всі протиборчі політичні угруповання. В таких умовах та чи інша публікація порушує баланс сил, ламає крихку рівновагу, яке складається в цій боротьбі в той чи інший момент. Колегам з ділових видань не позаздриш: вони змушені буквально балансувати на лезі бритви, кожну хвилину ризикуючи порізати ноги або зірватися вниз. Що, власне, і відбувається на наших очах.

Справедливості заради зазначимо: так в історії нової Росії було майже завжди. За винятком дуже короткого періоду на початку 90-х (згадаємо хоча б той же самий «Коммерсант» при Володимирі Яковлєва). Але вже до середини десятиліття, продавшись тодішнім «олігархам» (ті вчасно оцінили силу друкованого слова), ділові медіа волею-неволею опинилися втягнутими в їх конфлікти. Класичний приклад - історія з приватизацією "Связьинвеста", пам'ятна першої інформаційною війною структур ОНЕКСІМа Володимира Потаніна з одного боку і об'єднаних медіа Володимира Гусинського і Бориса Березовського - з іншого.

Втім, адміністрація тодішнього президента в життя ділових ЗМІ втручалася нечасто. На нашій пам'яті був тільки один випадок, подібний до того, що стався зараз в «Форбсі». Один з нас керував в той час економічним журналом, які входили в існуючу і понині медіаімперії. У 1997 році видання опублікувало аналітичний матеріал, присвячений ситуації в російському експорті озброєнь, в якому критикувалися дії економічного блоку уряду. Журнал був уже направлений до друку в Фінляндію, коли надійшла вказівка ​​з адміністрації зняти цю статтю. До честі власника видання, він зумів домогтися компромісу: в російській версії з великим тиражем стаття залишилася, зняли її лише в англомовній малотиражною полурекламной версії.

Зачистка інформаційного поля при Володимирі Путіні не обійшла стороною і ділову журналістику. Втім, на відміну від «звичайних» ЗМІ, мова тут не йшла про свободу слова в чистому вигляді. Просто фактично припинилися ті самі численні «конфлікти господарюючих суб'єктів», висвітлення яких в колишні часи забезпечувало наповнення рекламних бюджетів видань. Переділ власності і рейдерські захоплення з зрозумілим підсумком не могли заповнити втрати, і частина федеральних ділових видань взагалі пішла з ринку або перетворилася в чисто рекламні проекти, животіє за рахунок публікації хвалебних статей про окремі галузі економіки та регіонах. Великим медіаструктури пощастило більше: держава нав'язала їх великим олігархам як соціального навантаження. І хоча нові власники публічно обіцяли дотримуватися Закон про ЗМІ і не втручатися в редакційну політику, на ділі все відбувалося з точністю навпаки. Що цілком зрозуміло: для «олігархів» цей бізнес був побічним, незрозумілим і у всіх сенсах витратним. Міг легко створити проблеми за кремлівською стіною, чреваті ударом по ключовим бізнес-інтересам. В результаті власники намагалися або скоріше позбутися від ЗМІ (Михайло Прохоров з РБК), або буквально виконувати всі побажання з президентської адміністрації (як це регулярно відбувається в інших великих медіа).

На Заході ділові видання можуть дозволити собі бути незалежними завдяки існуванню приватних бізнес-структур усіх рівнів - від транснаціональних корпорацій до ларьків. У Росії ж «командні висоти» в економіці у вигляді держкорпорацій знову, як і в СРСР, знаходяться в руках держави, а в прийнятті рішень про редакційну політику медіа Стара площа грає не меншу роль, ніж за часів, коли в тій же будівлі розташовувався ЦК КПРС. Про незалежність середнього бізнесу теж говорити не доводиться. А на рекламі ларьків видавати той же «Форбс» навряд чи вийде.

В державі з командно-адміністративною економікою не може бути незалежного бізнесу. Немає незалежного бізнесу - немає самостійних ділових ЗМІ. Скандал в «Форбсі», як і менш помітне для широких мас звільнення головного редактора «Коммерсанта», - не перша і точно не остання ілюстрація цього очевидного тези.