Японський піаніст-віртуоз темпи Накамура і його український колега Олег Полянський 8 листопада дали концерт в Харкові. Поспілкуватися з ними одночасно було особливо цікаво: з одного боку - різниця в ментальності і підходах, з іншого - разюче багато спільного, як у людей, що займаються однією справою і цілком їм поглинених.

- Ваша біографія досить незвичайна для музиканта. Ви переривали заняття музикою, так? Чому ви повернулися в музику і як це сталося?

Темпи Накамура: Так, я переривав заняття музикою. Я припинив займатися, коли мені було 12 років. Просто перестав бачити сенс в цих заняттях, банально не хотів займатися музикою.

Коли мені виповнилося 16, я пішов працювати на будівництво, в тому числі тому, що хотів бути фінансово незалежним від батьків. Одного разу я зупинився і подумав, що якщо ще 10-20 років буде працювати точно так само, на будівництві, то проживу дуже нудну і тяжку життя.

Тому у віці 17 років я повернувся в музику і вступив до музичної школи. Але та школа була орієнтована на музикантів, які потім будуть грати в асамблеях, причому виконувати не класичний музику, а щось сучасне - рок або поп.

Після закінчення цієї школи я вступив до університету мистецтв, де спеціалізувався вже на класичному фортепіано.

- В Україні існує думка, що музика - досить безперспективне заняття, особливо для чоловіка. Як із цим справи в Японії?

Темпи Накамура: Так, в Японії теж досить непросто заробити гроші музикою. Але особисто мені дуже пощастило. У 2008 році я отримав контракт, завдяки чому почав давати концерти, став знаменитим, багато разів бував на японському телебаченні. Для мене музика - це успішний бізнес. Звичайно, важлива складова цього успіху - підтримка і допомога тих людей, які мене оточують. Без них у мене б не вийшло.

Але окремо відзначу, що в цілому Японії навіть вчитель музики цілком може забезпечити себе і сім'ю. Тому що в цілому ситуація зі ставленням до музики в Японії набагато краще, ніж в Україні. Відвідати музичний концерт в Японії - це досить дорого. Наприклад, квитки на мої концерти коштують близько 40 євро, а в цілому можуть досягати і 130-150 євро.

Розумієте, люди в Японії вважають, що за хорошу музику треба платити правильні гроші. До речі, в Європі такого немає, там не хочуть віддавати великі гроші за музику. Але японський слухач на це згоден.

Є ще один момент. Так, сучасні музиканти не можуть заробити продажем дисків, тому що більшість слухачів безкоштовно скачує музику з Інтернету. Але зараз знімається багато фільмів і мультфільмів, робиться багато ігор, і всі вони вимагають музичного супроводу. У сучасному світі це і є робота для музикантів - писати музику для кіно, ігор, анімації, комерційних відео для Мережі. Так, це нова бізнес-модель, і деяким музикантам складно змінити стиль свого мислення і прийняти цю ситуацію. Але ті, кому це вдається, стають успішними музикантами.

Олег Полянський: Додам, що виступ в Японії - це, образно висловлюючись, межа мрій для всіх гастролюючих музикантів. Виступати в Японії - це дуже почесно.

А в цілому з музикою в Україні, звичайно, ситуація протилежна. Як ми тут вживаємо? У мене теж багато поїздок, подорожей, гастролей, і в загальному я щасливий, що маю можливість жити саме тут. Нас ніхто не спонсорує, але є люди, які активно нами займаються і допомагають нам з власної ініціативи, за що я їм дуже вдячний, звичайно.

- Чи здатний сучасний слухач сприйняти якісь нові трактування в музиці, оцінити нові твори? Або в основному глядач іде отримати задоволення від перевіреної класики?

Темпи Накамура: Моя музика не категорійних в якийсь жанр - її не можна назвати виключно класичної, або джаз-музикою, або роком. Тому - так, мені досить складно залучити публіку, особливо - нових слухачів. Тому що люди не знають, про що йде мова, чого їм очікувати від концерту, вони бояться чогось незрозумілого, відразливого, неїстівного. Але після концертів публіка в основному задоволена: часто люди говорять "Вау!"

Моя музика об'єднує багато жанрів - це елементи і класики, і джазу, і народної музики, і музики з аніме і так далі. Тому часто те, що я пишу, називають новою японською традиційною музикою.

Але в цілому в Японії часто буває так, що люди готові прийти на концерт виконавця, якщо цей музикант вже визнаний в Європі, його сприймають там або, наприклад, в США. Для японців це служить свого роду гарантією якості, і люди купують квитки.

Олег Полянський: Так, тенденція неприйняття чогось нового - звичайно, є. Коли люди чують словосполучення "фортепіанний концерт", вони уявляють собі виконання, умовно кажучи, Шопена, Чайковського або Рахманінова. А коли люди чують, що виступить сучасний композитор, вони починають очікувати якогось авангарду або епатажу.

Це дуже стереотипна думка, що на фортепіанному концерті повинно виконуватися тільки щось відоме - наприклад, перший концерт Чайковського. При такому підході фортепіанні концерти перетворюються на змагання між музикантами, які виконують одне і те ж. На мою думку, це дуже сумно, тому що губить класичну музику.

- Чи здатна в принципі класична музика конкурувати з дуже потужною індустрією розваг? Як музикант в сучасному світі може виграти битву за глядача?

Темпи Накамура: Є таке типове думку: якщо музикант грає добре - то на нього апріорі прийдуть і будуть слухати. З моєї точки зору, все не зовсім так. Артист повинен не тільки добре грати: він повинен думати, що саме потрібно аудиторії, що запропонувати. Моя думка така: насправді публіці потрібні музиканти з історією - тільки це здатне дійсно привернути увагу. Людям цікаво, що думає артист про ті чи інші речі, яке життя він веде, тому що всі ці моменти в підсумку обов'язково проникають в музику. Інтерес викликає не стільки манера гри, скільки, звичайно, ж особистість музиканта.

Я іноді пишу в соцмережах свою думку про якихось політичних питаннях, про життя, та про все на світі - тому що людям хочеться знати, що я думаю, в тому числі про речі, які пов'язані з музикою. Протягом концерту я теж розповідаю про своє життя або історії про те, як і завдяки чому народилася та чи інша композиція.

Олег Полянський: Складно щось додати до сказаного. Артист повинен бути не просто виконавцем, який стоїть на сцені і подає музичне блюдо. Він повинен бути особистістю, яка привертає увагу.

- У багатьох видів мистецтва зараз проникають нові форми. Є модерн-балет, є монотеатр і так далі. Чи є подібні тенденції у вашому виді мистецтва - чи класика не вимагає нової подачі?

Темпи Накамура: У мене є досвід співпраці з танцюристом в Японії. Основою виступу була моя музика, а танець був як би супроводом, акомпанементом. Так, це було цікаво.

Олег Полянський: Мені пощастило попрацювати в Бразилії з шоу танцюристів і співаків. Що я можу сказати? Подібні новаторські форми, прийоми завжди дуже добре сприймаються публікою - так, людям такий синтез цікавий.

В цілому я вважаю, що класична музика допускає і навіть вимагає нової подачі. У Європі зараз дуже популярні експерименти саме з класичною музикою. Але в Україні подібні спроби вкрай рідкісні.

- Скільки годин на день ви граєте на інструменті, щоб зберігати форму?

Темпи Накамура: Коли я гастролюю і їжджу по світу, у мене взагалі немає можливості практикуватися. Якщо ж я вдома - то мінімум 3-4 години на день. Але я, перш за все, композитор: мені набагато ближче написання музики, ніж відточування техніки виконання.

- Яку музику Ви слухаєте? Це не тільки класика?

Темпи Накамура: Звичайно, ні. Це і класика, і джаз, і рок, і етномузика. З класиків - перш за все, Рахманінов, Шопен, Ліст, Годовский.

Кого ще можу назвати? Кейт Джаррет, Dream Theatre, Toto, Emerson, Lake & Palmer.

Хочу ще відзначити Джо Хісаісі. Це один з найвідоміших в світі японських композиторів, він написав багато саундтреків до фільмів і мультфільмів. Наприклад, саундтрек до мультика "Віднесені духами" - його авторства.

Олег Полянський: З класиків мені найближче Бетховен, Шопен, Ліст, Алькала, Рахманінов, Прокоф'єв і, звичайно, Бах. А в іншому в музиці у нас з Темпеем схожі смаки.

- Ваш улюблений письменник?

Темпи Накамура: У мене майже не залишається часу на книги. Мені дуже близька творчість Хоши Сіньіті. Це японський письменник-фантаст, але він практично не відомий за межами нашої країни.

Олег Полянський: Дуже люблю Булгакова.

- Як ви ставитеся до музикантів, що грають на вулиці?

Темпи Накамура: Іноді це буває добре, іноді - не дуже. Я і сам пробував грати на вулиці, мені був цікавий цей досвід. Так ось - це вимагає зовсім іншого підходу. Публіку на вулиці потрібно перш за все розважати. Якщо я состредоточусь на своїх відчуттях, буду грати повільно, або нудно, або навіть просто виконаю спокійну баладу - люди на вулиці не будуть слухати.

Олег Полянський: У мене немає такого досвіду. Але в принципі я нормально ставлюся до цього явища і не вважаю, що воно якось принижує музику. Наприклад, в Нью-Йорку видатні музиканти часто виходять і виступають для людей в переходах метро. В цьому є щось особливе.

- Ви викладаєте? У вас є учні? Як пояснити маленькій дитині, що потрібно чимось жертвувати, як захопити його з дитинства?

Олег Полянський: Так, у мене є учні. Розумієте, педагог не може просто словами пояснити цінність музики і зробити дитину зацікавленим. Але педагог може посіяти насіння, які зараз або згодом дадуть ефект, може надихнути, показати щось таке, що хочеться наслідувати. Потрібно зробити так, щоб учень сказав: "Вау! Я теж так хочу!" - і почав займатися з власної ініціативи. Не можна силою змусити прогресувати.

Темпи Накамура: Ні, я не викладаю.

- У вас є кумир у вашій справі, людина, на якого ви рівняєтесь?

Темпи Накамура: Так, це Дьордь Цифра. Це феноменальний угорський піаніст, який чудово виконував Ліста, а ще свої транскрипції і імпровізації. У нього була складна доля, він брав участь у Першій світовій, а після війни був заарештований з політичних мотивів. У в'язниці над ним знущалися, особливо - над його руками, тому що він був піаністом. Тільки в кінці життя він досяг тієї популярності, яку заслуговував. Це музикант з історією.

Олег Полянський: Я не можу назвати одне ім'я. Є дуже багато людей, які мене надихають. Це і піаністи, і композитори, і письменники, і художники.

- Які у вас враження про Харків?

Темпи Накамура: Я раз приїхав до Харкова в другій. Тут, звичайно, все зовсім не так, як в Японії чи Західній Європі. Тут інші будівлі, інший метрополітен. Але у Харкова є своя унікальна атмосфера, і мені вона дуже подобається.

Тут особлива аудиторія. У неї багато пристрасті і багато бажання насолодитися музикою, зрозуміти мене, проникнути в мою музику. Це викликає емоційний відгук, бажання дати слухачеві ще більше і повернутися сюди ще раз.

У вас є багато обдарованих музикантів. Але через ситуацію, економічну та політичну ситуацію у них майже немає можливості гастролювати і розвивати свій дар. Шкода, що через зовнішніх обставин ці молоді люди позбавляються шансів.

Мені б хотілося через 10-20 років, якщо я буду більш успішний, організувати якийсь конкурс для молодих українських піаністів, де музиканти виконуватимуть мої твори, а переможці зможуть отримати можливість гастролювати в Європі або Японії. Я б хотів підтримувати ваших молодих музикантів, тому що в них є гігантський потенціал.